ДО УВАГИ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ!
Процедура отримання рішення щодо можливості/неможливості видачі дозволу на викиди
забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами
Необхідність отримання суб’єктом господарювання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами передбачено статтею 11 Закону України «Про охорону атмосферного повітря».
Постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 №302 (зі змінами) визначено Порядок проведення та оплати робіт, пов’язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, організацій та громадян-підприємців.
Документи, у яких обґрунтовуються обсяги викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел, розробляються з урахуванням вимог «Інструкції про загальні вимоги до оформлення документів, у яких обґрунтовуються обсяги викидів, для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами для підприємств, установ, організацій та громадян-підприємців».
У відповідності до Порядку проведення та оплати робіт, пов’язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян-підприємців, які отримали такі дозволи, рішення щодо можливості/неможливості видачі дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами приймається щодо суб'єкта господарювання, об'єкт якого відповідно до законодавства належить до першої групи, - Держпродспоживслужби, до другої або третьої групи, - територіальними органами Держпродспоживслужби (Головним управлінням Держпродспоживслужби в Чернігівській області).
Рішення приймається територіальним органом Держпродспоживслужби протягом 15 календарних днів з дати надходження документів. У разі прийняття рішення щодо неможливості видачі дозволу у ньому зазначається зміст зауважень.
Згідно Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, розміри санітарно-захисних зон для промислових підприємств та інших об'єктів, що є джерелами виробничих
шкідливостей, слід встановлювати відповідно до діючих санітарних норм їх розміщення при підтвердженні достатності розмірів цих зон за "Методикой расчета концентраций в атмосферном воздухе вредных веществ, содержащихся в выбросах предприятий" ОНД-86, розрахунками рівнів шуму та електромагнітних випромінювань з урахуванням реальної санітарної ситуації (фонового забруднення, особливостей рельєфу, метеоумов, рози вітрів та ін.), а також даних лабораторних досліджень щодо аналогічних діючих підприємств та об'єктів.
У тих випадках, коли розрахунками не підтверджується розмір нормативної санітарно-захисної зони або неможлива її організація в конкретних умовах, необхідно приймати рішення про зміну технології
виробництва, що передбачає зниження викидів шкідливих речовин в атмосферу, його перепрофілювання або закриття.
Основою для встановлення санітарно-захисних зон – є санітарна класифікація підприємств, виробництв та об'єктів.
На зовнішній межі санітарно-захисної зони, зверненої до житлової забудови, концентрації та рівні шкідливих факторів не повинні перевищувати їх гігієнічні нормативи (ГДК, ГДР), на межі
курортно-рекреаційної зони - 0,8 від значення нормативу.
Забороняються викиди в атмосферу шкідливих речовин, на які не встановлені гігієнічні нормативи (ГДК або ОБРВ).
Розміри санітарно-захисних зон для нових видів виробництв, підприємств та інших виробничих об'єктів з новими технологіями, а також зміна цих зон (збільшення чи зменшення) для підприємств і виробництв затверджуються, головою Держпродспоживслужби, на підставі висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи проектних матеріалів на будівництво зазначених об'єктів.
